Історія села Великосілки

До 1939 року Желехів Великий займав площу 15,8 км ², щільність населення становила І09 осіб на 1 км, Желехів Малий відповідно - 7,6 км² і 115 осіб на 1км².

В 1931 році разом було вже 484 будинки і 2602 мешканці.

В 1866 році в Желехові Великому була 2-класова школа , до якої ходило 39 учнів . В 1930 році була вже 5-ти класова польська школа з загальною кількістю дітей 302, з них греко-католики-161, римо-католики-132, іудеїв-9.

Дерев'яна церква в Желехові була побудована вже в ! 463 році , в XIX столітті вона була розібрана і в 1892 році була побудована в центрі села нова дерев'яна церква св. Параскевії , як дарунок графа Гадея Дідушицького , з дотацією в 10 га землі.

В архівних документах , Шематизмах згадуються парохи села - Теодор Мартинович , Петро Дудкевич (1795) , Симон Тарнавський ( 1823-1832) , Йосип Лотоцький ( 1833—1858) , Іоанн Захаріясевич , Василь Сидорович ^Володимир Ковальський (1924-1944). Треба сказати , шо тодішні душпастирі постійно жили в своїх парафіях , виконували серед народу велику громадську -просвітницьку роботу ,вчили людей моральності, створювали і очолювали товариства «Просвіта», провадили активну роботу в сільських читальнях, організовували церковні братства, хори , виховували національну свідомість , були їм порадниками і всіх життєвих питаннях.

Желехів Великий був дуже старим осередком римо-католицького костелу (другим   після  Добротвору).Костел  Благовіщення  Пресвятої  Богородиці був фундацією братів-власників Желехова Станіслава Кай з Мільотич (Милятина) і Яна з Желехова, а також Миколи Мжиглоцького зі Стрептова (1956 рік) . До римо-католицької парафії належало сім сіл.

Декілька років перед війною 1939 році в костелі було встановлено орган , на якому професійно грав органіст Станіслав Зайо , який приїхав до села десь з центральної Польщі . Вже під час війни за німців , костел був розібраний , цінний орган практично знищений. Більшість польських родин виїхала в Польщу, на їхнє місце прибули в 1.947 році українці-переселенці з Польщі (під час так званої операції «Вісла» 21.04.1947)

ВЕЛИКОСІЛКИ (до!947року ЖЕЛЕХІВ ВЕЛИКИЙ та ЖЕЛЕХІВ МАЛИЙ) село, яке знаходиться в 18 км на південний схід від Кам'янки-Бузької і 14 км. на північ від залізничної станції Задвір'я в басейні річки Бугу. З архівних матеріалів встановлено, що Желехів Малий іменувався також Задушним Кутом (ЦДІА, ф.№159, оп.№9, справа 984).

Історичне минуле наших сіл на сьогоднішній день вивчено недостатньо. Часто воно замовчувалось , висвітлювалось однобоко , з другого боку внаслідок воєнних лихоліть, збереглось небагато архівних матеріалів. Все менше і менше залишається старожилів в селі, які б могли розповісти про ті далекі часи .

Відомо, що в княжій Україні задушним чоловіком називали раба, якого відпускав на волю господар перед смертю , для спасіння своєї душі. Задушні люди перебували перед опікою церкви . Можливо з цим поняттям і пов'язана назва Желехова Малого. На полудень від Желехова Малого колись протікав потік Варвара, який плив дальше через Желехів Малий , а потім біля Стрепетова.

Перша згадка про Желехів відноситься до 1393 року.

Так, 15 жовтня 1393 року в Пшисові польський король Ягайло надає своєму маршалові Сулковичу село Желехів з сусіднім монастирем.

Акт цей виконаний латинською мовою на одній сторінці .Грамота була вписана до Львівських Земельних книг в 1561 році на вимогу Мартина Гербуріа і інших власників села Желехова. Звідки походить сама назва села , відповісти важко. Відомо, що багато власників сіл прибирали собі прізвища від назви сіл (Дідилівсь-кий, Милятинський, Стрептівський та інші).

Як подає «Енциклопедический словар» (1894 ), існував польський рід Желиховськіх , родоначальником якого був Михайло, що володів маєтками в 1364 році. Існували родини Желеховських більш нового походження.

Відома «Желехівна»- фонетичний правопис в Галичині та Буковині, запроваджений Є. Желехівським, учителем гімназії в Перемишлі і Станіславі.

В 1890 році в Желехові разом було 316 будинків , 2045 мешканців. Орної землі

2

було 1138,2 га. До 1939 року Желехів Великий займав поверхню 15,8 км , густота населення становила 109 осіб на 1 кілометр квадратний.

В селі польські і українські, а також єврейські молочарні, оліярні, українська кооперативна «Праця» , кредитна каса Стефчина (каса позики для селян),працювала телефонна мережа.

В сільській кузні працював коваль Давидовський , який свого часу виконав до місцевої церкви всі ковані роботи. Згодом ковалем працював Іван Гірний, який вчився ремесла у Давидовського .

В селі плідно працював різьбяр Іван Мельник (родом з Ременова), учень відомого різьбяра Кам'янеччини М.Наконечного. У Івана Мельника вчилися майструвати В.Гимон (загинув на війні в 1944 році), С.Дробот, Ф.Куртяк.

В селі було декілька кравців - єврей Хаїмко (жив біля оболоні), І.Возний (учень Хаїмка), П.Дробот (працював книговодом в кооперативі, згодом дяком , проживши майже 100 років).

Ткацтвом займався М.Гимон, добрим шевцем був К.Ящишин. Живе в селі свій майстер -умілець годинникар {самоук) однорукий І.Сав'як . Недавно помер сільський «конструктор» М.Демцюх , який ще будучи молодими юнаком і зробив собі дерев'яний ровер. Жили в селі свої торговці -гендлярі євреї Йойни (Туфко і Пейсар), які скуповували у селян худобу. Єврей Моть мав невеличкий склеп біля Оболоні.Був у селі свій фотограф Ф.Крайчик , фризієр Марцінко, і навіть свій сільський «доктор» М.Бойко , який видаляв зуби.

Допомагав людям в садівництві добрий городник -садівник М.Лозовий, який під час війни виїхав до Польщі, а в його хаті згодом жив уповноважений НКВС Мельник.

До гніни села Желехів Великий належало 10 громад : Горпин з Пияками , Ямне , Лодина Нова з Березеною і Загреблею , Нагірці Малі з Монастирем , Неслухів, Спас з Феліксівкою , Гриньківом, Пловом, Стрептів з Феліксівкою , Вирів з Березиною , Желехів Малий з Хатками за Фосою і за Дорогою , Желехів Великий з Лісовим.

Після проголошення ЗУНР війтом в селі був Григорій Демцюх. За Польщі війтом гміни був Станісла Шультис, який дбав про благоустрій села. З його ініціативи в селі зроблено тверду (цегляну) дорогу. Солтисом в селі був Й.Грабовський.

Желехівський фільварок, який належав до Неслухова, мав стайні для корів ; рядом знаходилось панське пасовище. Під час II світової війни в стайню вдарив грім і фільварок згорів . Ще до І світової війни в селі були дві цегельні (на межі Желехова Великого і Желехово Малого. , знесена в 70-х роках і біля Хреста Яна , ближче до Неслухова ).

До 1939 року в селі діяло українське педагогічне товариство «Рідна Школа», читальня «Просвіти», польський народний дім, існувала польська організація «Стрілецький Союз».

Директорами школи були Шадай, С.Грабовський. Серед тодішніх вчителів треба виділити Филит Білик (Біликівну), родом з Кам'янки-Бузької,яка все своє життя віддала навчанню і вихованню дітей Желехова. Під час німецької окупації вона була вчителькою 7-ми класової школи в Желехові. В цей час там вчителював Т.Дурбак (сирота, яким опікувався о.В.Ковальський), який після закінчення Духовної Академії у Львові став священиком . В 1944 році він виїхав до Німеч­чини , а звідтіля до Америки.

Після вересня 1939 року директором школи став Ярослав Мацюк. В 1941 році, 24 червня Я.Мацюк (1903 р.н) і секретар сільради Я.Гірний (1907 р.н) пої­хали в районний центр (Н.Мялятин ). По дорозі їх зупинили озброєні військові і обох розстріляли. Господареві, який їх віз ( П.Шелеп ), чудом вдалося уникнути смерті. Це були перші невинні жертви села на початку німецько-радянської війни. Про цю трагедію згадує Д.Куп'як в книжці « Спомини нерозстріляного» (1991), який в ніч з 21 на 22 червня перебував в Желехові.

Недалеко від села в лісі була лісничівка , де жив лісничий Скавінський . Десь в квітні 1944 року лісничівка була спалена , а сам лісничий з дружиною були за­мордовані ,

Желехів Великий і Малий можна віднести до таких сіл Кам'янеччини , в яких багато молоді присвятило своє життя релігійній праці. До 1939 року богословські науки студіювали в Українській Богословській Академії у Львові стали священниками ( Д.Новосад , І.Матвіїв (1906), М.Мельник. Не закінгчивши навчання в Академії П.Куртяк , в Малій Семінари -В.Романишин, М.Лозовий ,

М.Возьний. В монастирі отців редемптористів в Збойських силах біля Львова вчився, а згодом працював о.Филимон Курчаба, родом з Желехова Великого. Під час радянської влади він був змушений переховуватися , але свого сану не зрікся . В 1958 році'він був висвячений у сан єпископа. Помер єпископ Ф.Курчаба 26 жовтня 1995 року на 82-му році життя . Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

В 1944 році короткочасно директором школи був Д.Паньків, а згодом М.Колісник . В 1946 році відбувся перший випуск десятьох учнів Желехівської СШ (М.Білик , Т.Возний , Н.Костюк , М.Кравець , А.Лащукевич , Г.Мельник , І.Павлишин , І.Панас, М.Шелеп , С.Щур).

Т.Возний (доктор філологічних наук) після закінчення Львівського Університету до кінця свого життя працював викладачем і дослідником української мови, зокрема в галузі словотвору, у Львівському Університеті (під час навчання був зв'язковим УПА).

Г.Мельник ( кандидат медичних наук , доцент) працював лікарем і виклада­чем (більше 25 років) у Львівському медичному інституті.

Уродженцями села є письменник Є.Куртяк , теперішній художній керівник Національного академічного ансамблю танцю України ім.П.Вірського -Народний артист України, лаурет Шевченківської премії М.Вантух (1939), З.Демцюх -Заслужений працівник культури України, художній керівник і диригент хорової капели «АНТЕЙ» у Львові, Б.Куртяк-депутат Львівської обласної ради, началь­ник обласного управління сільського господарства.

До 1939року село жило своїм спокійним і весело бурхливим життям, а після вересня 1939 року почалося нове тривожне життя , була започаткована нова епопея з численними людськими трагедіями , невинними жертвами. Але і вона закінчи­лась через піввіку. Але село вижило і продовжує жити з надією на краще майбутнє.

ВЕЛИКОС1ЖИ СУЧАСНІ

МОВОЮ ЦИФР Великосілківська сільська рада (на 0кв1.2006р) Проживає: 2192 жителя Великосілки: 1405 чоловік Нагірці : 352 чоловік Соколів : 359 чоловік Лодина : 76 чоловік

НАРАХОВАНО ДВОРІВ :835 Великосілки: 520 Нагірці: 139 Соколів: 127 Лодина: 49

Сьогодні до невпізнанна змінилося село Великосілки, змінилися і виросли нові покоління людей, зникли старенькі під стріхою хати , появилися нові добротні будинки. Будинок культури, який став справжньою окрасою села. На другому поверсі розміщена сільська бібліотека, якою завідує Ганна Поворозник. Тут налічується 14 365 книг. В центрі села стоїть пам'ятник- обеліск з викарбуваними іменами тих.які загинули під час Другої світової війни. До цього часу немає згадки про тих .які заги­нули під час визвольних змагань.Неподалік обеліску відновлено могилу борців за волю України (вперше вона була насипана в 1941 році). В1990 році відновлено також пам'ятний Хрест Свободи в честь скасування панщини в Галичині в 1848 році (Хрест був знищений в 1952 році).

Маленьке містечко - так колись називали центр села у Великосілках. Великої слави і шани припало на ініціатора і організатора будівництва центру-комплексу, Миколі Яковичу Бурлаці, у середині 1980 років, коли він як в день так і ніч проводив на будівництві, сам контролював хід новобудов. І таки вдалося зробити Миколі Яковичу чимало.

Один за одним виростали добротні будинки : торговий комплекс, готель , басейн. Облаштовано і приміщення сільської Ради , де головою є молодий господар Володимир Володимирович Стефаник. Першою необхідністю на селі є амбулаторія , завідує нею Ціхановський Богдан Михайлович. Добре виглядає теперішня школа на базі якої відкрито дитячий садочок.Директор школи Роман Володимирович Івашків завше дбає про добробут школярів.

Туї, ялинки, троянди , ліхтарі-все додає ошатності і смаку.

Після довголітньої мовчанки воскресли і загомоніли церковні дзвони, люди повертаються до батьківської віри, до старих призабутих звичаїв і традицій, діти вив­чають Божий Закон .Треба віддати належне віруючим села , які не зреклися прадідівсь-кої віри і не поділилися на окремі конфесії. Душа радіє , що в селі немає міжконфесійних суперечок, котрі вигідні тільки нашиим ворогам. Сьогодні в селі на повний голос лунають колядки, гаївки. На сільському цвинтарі ,тепер упорядковано­му біліють хрести пам'яті наших предків. Чекають належних пам'ятників і ті, які за­гинули під час визвольних змагань. Пам'ять про героїв нашого села повинна навіки залишитися в серцях наших нащадків.